Фізико-хімічні властивості гранітів Шепетівщини
(Робота МАН)
ВСУП
На сьогодні граніт посідає провідні позиції на ринку
натурального каміння, яке використовується у будівництві. Він поєднує красу і
витривалість до дії різних чинників навколишнього середовища (температури,
вологи, кислот та інших). Він має високі показники естетичної сумісності із
іншим камінням, широкий набір кольорів.
Граніт використовується
дизайнерами для внутрішніх і зовнішніх оздоблювальних робіт. Особливої
популярності набувають поверхні столів,
каміни, мозаїчні підлоги, сходини. Плитка з граніту ідеальна для оздоблення
інтер’єрів установ і організацій. Широко використовується граніт для створення
бруківки – він не підлягає
розтріскуванню і зношуванню.
Шепетівський район
надзвичайно багатий гранітами. Тому доцільно раціонально використати наші багатства.
Мета роботи полягає у
описі фізичних властивостей, інженерних
і естетичних характеристик гранітів Шепетівського району, умов їх залягання і
видобутку.
Актуальність
визначається зростаючим попитом на граніт у дизайнерів і будівельників поряд із
потребою завозити граніт із сусідніх областей.
Новизна дослідження у
зборі та систематизації матеріалів щодо
складу, властивостей та інженерних
характеристик гранітів Шепетівського району.
Гіпотеза роботи полягає
у припущенні про можливість розширити використання гранітів Шепетівщини, а отже
створити робочі місця у даній галузі та зробити наше оточення більш естетичним.
Довести гіпотезу
пропонуємо через вирішення завдань:
Описі гранітів різних
родовищ України і порівнянні їх фізичних властивостей, інженерних і естетичних
характеристик.
Характеристиці
геологічних умов залягання, фізичних та інженерних характеристик гранітів
Шепетівщини.
Описі способів
видобутку гранітів і їх впливу на якість продукції. Наводяться також
рекомендації щодо розширення можливостей використання місцевого матеріалу.
Об’єктом дослідження є граніти Шепетівського району. Предметом – їх
естетичні і інженерні характеристики.
Теоретичне значення
роботи полягає у систематизації розрізнених матеріалів і популяризації граніту
як матеріалу для будівництва і оздоблювальних робіт.
Практичне значення – у можливості використання роботи для організації у
районі підприємств по роботі з місцевим
гранітом як оздоблювальним матеріалом. Це актуально, так як дасть
можливість створити робочі місця і привабити інвестора у район. Крім того є
можливість використання
матеріалів для просвітницької роботи серед школярів.
Самостійний внесок
автора полягає в узагальненні матеріалів щодо фізико-інженерних і естетичних
характеристик гранітів України. Виявлення зв’язків даних характеристик із
мінеральним складом гірської породи. Описі фізико-інженерних, естетичних
властивостей, мінерального складу Шепетівських гранітів і формулюванню рекомендацій
щодо поліпшення їх використання. Також автором зібрана колекція орнаментальних
гранітів відомих родовищ України.
РОЗДІЛ
1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРАНІТІВ УКРАЇНИ
1.1
Фізичні
характеристики гранітів.
Грані́т (італ. granito, від лат. granum — зернина) — інтрузивна гірська
порода кислого складу із зернистою (рівномірнозернистою чи нерівномірнозернистою)
структурою.
«Граніт» — слово італійського походження,
означає «зернистий». Типовий хімічний
склад граніту за Р.Делі (%): SiO2 — 70,18; TiO2 — 0,39; Al2O3 — 14,47;
Fe2О3 — 1,57; FeO — 1,78; MnO — 0,12; MgO — 0,88; CaO −1,99; Na2O — 3,48; K2О —
4,11; Н2О — 0,84; P2О5 — 0,19. Щільність невивітреного граніту 2530—2720 кг/м³,
пористість 0,2-4%, водопоглинання 0,15 −1,30%, опір стисненню 100—300 МПа.
Найбільше в граніті зерняток червоного або сірого кольору — це польовий шпат,
від кольору якого, головним чином, і залежить колір граніту. Колір обумовлений
забарвленням польових шпатів — може бути ясно-сірий, жовтуватий, рожевий,
червоний, зелений. Інші зернятка, напівпрозорі, білуватого або жовтуватого
кольору, схожі на шматочки мутного скла — кварц, частинки у вигляді блискучих
пластинок — слюда.
Мінеральний склад
гранітів нестійкий. Обов’язковими є мікроклін, плагіоклаз, кварц.
До інженерних
характеристик належать показники: питома вага, твердість, щільність, в’язкість,
водопоглинання, міцність на стиск і на згин, стиранність.
При тому що граніт —
задоволення не з дешевих, однак обравши саме цей матеріал, Ви з економите на
ремонті та реставрації гранітних виробів. І, звичайно, граніт має гарний
зовнішній вигляд — він додає виробу сяйво аристократизму. Граніт буває
блакитним, сірим, коричневим, червоним, жовтим, рожевим, зеленим, помаранчевим.
Його колір залежить від місця видобутку.
1.2 Родовища гранітів України і зв’язок покладів із геологією
Україна володіє значними запасами гранітного сировини. Українські
граніти придатні як буто-щебенева
сировина і у ролі облицювальної
каменю. Більшість родовищ гранітів однакові за
структурою і являють собою
монолітну товщу із зоною вивітрених чи порушених вивітрювання гранітів і дресви
у верхніх шарах. Зверху залягає
невеликий шар покривних порід. Хоча родовища гранітів за своєю
структурою і належать до простого типу, але усі вони
мають свої характерні особливості.
Тому під час робіт
використовувався індивідуальний
підхід до кожного із цих
об'єктів.
Гранітні породи
утворюють батоліти, штоки, а також лаколіти та міжформаційні поклади в
складчастих областях. Вік інтрузій граніту — від архею до кайнозою. Походження
— гетерогенне.
Граніти переважають
серед інтрузивних порід і займають істотне місце в геологічній будові України.
Великі родовища в Україні є в межах Українського щита: Янцівське (Запорізька
обл.), Малокахнівське (Полтавська область). Корнинське (Житомирська область),
Жежелівське (Вінницька область), Капустинське (с. Кам'яний Міст Кіровоградська область). Там же розташовані Лезниківське (Житомирська область), Ємельянівське
, Войнівське (с. Войнівка Кіровоградська
обл.), Янцівське (Запорізька область) родовища граніту.
Найвідоміші
граніти зосереджені у Житомирській
області. Вони відомі далеко за межами України.
Кожне родовище вдзначається власними, часто неповторними характеристиками
каменю. Наприклад Лезниківське родовище граніту — у Житомирській області
України видобуває граніт рожево-червоний. Омелянівське родовище граніту —
розташоване близ села Омелянівка (Малинський район)
Житомирській обл. України постачає червонувато-оранжевий з однотипним
крапчастим малюнком високодекоративний камінь . Граніт Омелянівського родовища граніту
використаний при будівництві і оздобленні станцій метрополітенів, мостів і набережних
в Україні та за кордоном, Палацу “Україна" у Києві, а також для ряду
монументів і пам'ятників. Же́желівське родо́вище грані́ту — розташоване в
Жежелеві Вінницької області України. Граніт тут темно-сірий середньозернистий з
виділеннями польових шпатів і темнокольорових мінералів. Характерна особливість
— наявність скупчень гранату і ксенолітів біотитового ґнейсу, що надають породі
плямистий, іноді смугастий малюнок.
Ми дослідили фізико – інженерні характеристики
найвідоміших видів оздоблювальних гранітів України, використовуючи внутрішню
документацію кар’єрів та рекламну продукцію підприємств, що спеціалізуються на
оздоблювальному граніті. У
справі оздоблювального каміння кожен малюнок, унікальний для родовища має
кодову назву українською і англійською мовами. Це зареєстровані торгові марки, єдині для
України і зарубіжних країн.У роботі ми наводимо українські назви гранітів.
Узагальнивши дані –
дійшли висновків:
- за кольором граніти класифікують на червоні, сірі і поліхромні;
- питома вага гранітів коливається
у межах від 2500 («чорний скіф) до 2770 кг\ м² («коричневий скіф»);
- водопоглинання
гранітів – від 0,03% («сірий королівський») до 0,62% («троянда Азова»);
- за міцністю на стиск – від 80 МПа («коричневий
український»), до 268МПа («червоний Сантьяго»);
- за міцністю на згин – від 17 МПа (« троянда Сантьяго», коричневий
Сантьяго», «місячна ніч») до 190 Мпа («троянда Вікторії»);
- стираність граніту коливається в
межах від 0,05 кг\ м² («сірий
королівський») до 1,43 кг\ м² («справжній сірий»);
У мінеральному складі
гранітів присутні мікроклін (K[AlSi3O8), плагіоклаз (Na[AlSi3O8], Ca[Al2Si2O8], як різновид – польовий шпат) і
кварц (SiO2) в обов’язковому порядку. Мікроклін – сірі і чорні включення, плагіоклаз – білі непрозорі
включення, кварц може бути різних кольорів – від прозорого до червонного,
жовтого, зеленого ітд. Величина зерен залежить від умов утворення гірської
породи. Граніт-порфіри мають великі
зерна ( наприклад Капустянські граніти), існують дрібнозернисті (наприклад Покостівський граніт). Крім того граніти
можуть включати і інші мінерали, кількість яких коливається від 0 – 1%
(Костянтинівський імперіал») до 47% («Чорний скіф»). Вони також впливають на
декоративні і інженерні властивості. Не виділені мінерали, які обовязково
присутні наприклад у сірих і червоних гранітах. Частіше за інші включення зустрічається біотит (K(Mg, Fe)3[Si3AlО10]
[OH, F]2, или К2Ох6(Mg,Fe)ОхAl2О3х6SiО2х2Н2О).
РОЗДІЛ 2
ГРАНІТИ ШЕПЕТІВСЬКОГО РАЙОНУ І ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
2.1 Геологічна будова Хмельницької області і Шепетівкського
району.
Хмельницька область розташована в південно-західній частині
Східно-Європейської платформи на межі
двох її тектонічних структур –
Українського щита і Волино-Подільської плити. Український щит є найдавнішою
ділянкою земної кори на території України і найбільш піднятою частиною
фундаменту платформи. Він складений сильно зміненими магматичними і
метаморфічними кристалічними породами, які утворились в архейській і
протерозойській ерах (т.з. докембрійський час) і мають вік 3,5 - 0, 57 млрд.
років. Гірські породи щита дуже зім'яті в складки і розчленовані численними
розломами на блоки різної величини. Найдавніші (протерозойські) розломи
розкололи щит на п'ять найбільших блоків, крайній західний з яких –
Волино-Подільський – лежить в основі східної частини області. У свою чергу він
розділений на два менші блоки – Подільський і Волинський – пізнішим розломом,
який проходить у широтному напрямку дещо південніше Шепетівки.
Подільський (південний) блок є
жорстким; внаслідок тектонічних рухів він сильно піднявся. Складений в
основному архейськими породами – гнейсами, кварцитами, гранітами, діоритами,
гранодіоритами. В східній частині області ці породи залягають на незначній
глибині під шаром досить молодих відкладів, а в долинах Південного Бугу, Случа
та їх приток (Вовк, Бужок, Іква, Ікопоть, Деревичка, Хомора) виходять на
поверхню.
Волинський блок протягом усього
протерозою був досить рухомою частиною земної кори, внаслідок чого він
подробився на менші блоки, які сильно опустились. Один з них – Шепетівський –
складає північно-східну частину Хмельниччини. Він утворений архейськими і протерозойськими
породами (гнейсами, мігматитами,
гранітами), які всюди виходять на поверхню між ріками Корчик і Случ.
Кристалічний фундамент платформи,
який сильно піднятий у районі щита, круто опускається в західному напрямку і
занурюється під товщу молодших осадових відкладів. Таким чином, західний схил
Волино-Подільського блоку щита стає східним бортом Волино-Подільської плити.
Глибина залягання кристалічного фундаменту в межах області змінюється від 0-100
м (приблизно на лінії меридіану м. Хмельницький) до 1000-1500м (в долині р.
Збруч). Докембрійські породи фундаменту плити виходять на поверхню вздовж
крутих берегів Дністра та його лівих приток від південно-східної межі області
до долини р. Тернава.
Внаслідок давніх тектонічних рухів
фундамент Волинсько-подільської плити також розколовся на ряд блоків, а сама
плита неодноразово опускаючись, ставала морським дном. У морських басейнах
відбувалось інтенсивне нагромадження осадових відкладів з органічних решток і
знесених із суші уламків гірських порід. Наступи моря спостерігалися у першій
половині палеозою (кембрійський, ордовицький і силурійський періоди), в кінці
мезозою (крейдовий період), в кайнозої (палеоген, неоген). В інші періоди плита
піднімалась, ставала сушею: відбувалось руйнування верхнього шару порід під
впливом зовнішніх сил. Відкладів цих періодів на території області майже не
виявлено.
Отже, осадовий чохол
Волино-Подільської плити складається з шарів кембрійських, ордовицьких,
силурійських, крейдових, палеогенових та неогенових відкладів. Усі шари, крім
палеогенового, є в південній і західній частинах області і в різних місцях
виходять на поверхню на крутих берегах Дністра та його лівих приток. У східному
і північно-східному напрямках нижні осадові шари поступово зникають, а молодші
верхні все далі "насуваються" на докембрійські породи кристалічного
фундаменту.
Кембрійські відклади поширені
вузькою смугою, східна межа якої проходить приблизно по лінії західніше
Білогір'я, через Теофіполь, Базалію, Городок і далі на південний схід через
Китайгород і Субіч пісковики кембрійського часу виходять на поверхню.
Ордовицькі відклади мають невелику потужність, складені
кварцовими пісковиками, а в Придністров'ї – також вапняками. Виходять на
поверхню в долинах Дністра (від с. Гораївка до с. Демшин) і його приток –
Руски, Студениці, Тернави.
Силурійські відклади поширені із заходу на схід до лінії Білогір'я
– Дунаївці – Ст. Ушиця. Представлені товщами вапняків, доломітів і мергелів. У
цих відкладах можна знайти велику кількість решток різних давніх організмів.
Породи силурійського періоду виходять на поверхню на берегах Дністра від с.
Рогізна на сході до гирла Збруча на заході, в долинах Студениці, Тернави,
Мукші, Смотрича, Жванчика та Збруча.
Відклади крейдового періоду
залягають на всій території області (крім окремих ділянок на сході і північному
сході). Найпотужніший їх покрив спостерігається в басейні Горині, де
нагромаджені товщі білої писальної крейди і крейдоподібних вапняків. Породи
цього часу представлені також, пісками і пісковиками, опоками, а в
Придністров'ї ще й піщаними вапняками. Різні породи виходять на поверхню в
долинах Дністра, його приток, Горині та Вілії.
Відклади палеогену виражені слабо.
Вони поширені лише в північній (до широти Старокостянтинова) та східній (район
Меджибожа, Деражні, Вовковинців) частинах області і представлені пісками, рідше
пісковиками та мергелями.
Неогенові відклади поширені майже
на всій території області, мають значну товщину і різноманітний склад. Їх
формування відбувалось здебільшого в басейнах Тортонського і Сарматського
морів, окраїни яких покривали в неогені більшу частину області (за винятком
найвище піднятих ділянок кристалічного щита). Свідченням цього є значне
поширення вапняків, що мають органічне походження. Найпотужнішими є рифові
вапняки, які вузькою смугою (від 2 до 6 км) простягаються на південному заході
області. Формування бар'єрного рифу відбувалось в морі майже паралельно до його
берега внаслідок нагромадження водоростей, верметусів, моховаток, коралів,
морських їжаків та молюсків. При загальному піднятті Поділля, що відбувалось
під час альпійського горотворення, на всій його території запанував
континентальний режим, а бар'єрний вапняковий риф став горбистим пасмом,
відомим як Товтри.
До неогенових осадових відкладів
належать також породи хімічного (гіпси і ангідрити на південному заході
області) та уламкового походження (піски, пісковики, глини, мергелі).
Неогеновий шар, перекритий
континентальними відкладами, які сформувались в найновіший, четвертинний період
внаслідок руйнування, перенесення та відкладання порід попередніх епох. Це
відбувалось (і продовжується зараз) внаслідок вивітрювання, діяльності
поверхневих і підземних вод, вітру, живих організмів.
Четвертинні відклади утворюють на
території області майже суцільний покрив потужністю до 30 м. Відсутні вони лише
на крутих схилах каньйоноподібних долин Дністра та його приток, на скельних
вершинах Товтр і виходах кристалічних докембрійських порід у північній частині
області. До цих відкладів належать гравій, галька, піски, супіски і .суглинки в
долинах річок, а також лесовидні суглинки і леси на межирічних вододільних
ділянках. Лес – це однорідна, пориста, пухка порода палево-жовтого кольору.
Леси покривають потужним шаром понад 80% території області; вони стали
материнською основою для формування родючих грунтів (в т.ч. чорноземів).
2.2Фізичні
і інженерні характеристики гранітів Шепетівщини
Родовище
граніту та грандіориту осницького комплексу розміщене в східній частині м.
Шепетівки. На його території діє кар’єр по видобуванню граніту. Граніт у
Шепетівському районі видобувають в кар’єрах села Судилків, Рудня-Новенька.
Ру́дня-Нове́нька
(Рудня) — село в Україні, Шепетівському районі Хмельницької області.
Підпорядковується Судилківській сільраді.
Рудня-Новенька розташована в лісі, на річці Цвітоха, між
автодорогою на півночі та залізницею на півдні Шепетівка—Новоград-Волинський.
ПрАТ «Шепетівський гранкар'єр „Пронекс”». Хмельницька обл., м. Шепетівка вул.
Гранітна буд. 89. Компания зареєстрирована
в галузях: добування піску та гравію.
На його гранітах працюють ВАТ
«Шепетівський буто-щебеневий завод» (щебінь, камінь, відсів) і ТОВ
«Шепетівський гранкар'єр» (щебінь, камінь, відсів).
Граніти використовують для виробництва
гравію та щебню, уламків каменю
(буту), крихти, гранул. Найбільшим попитом користується щебінь фракції 5-20мм,
який використовується у будівництві. Проте мова про видобуток дорогої продукції –
багатотонних блоків, які використовуються для подальшої різки і виробництва декоративних
елементів мова не йде. Чому? Може справа
у фізико-інженерних характеристиках?
Шепетівські граніти належать до групи сірих гранітів, мають середньо- і
крупнозернисту структуру. На сірому
фоні- досить великі (до 1 см) вкраплення чорного. Зустрічаються також
світлі до білого та рожеві до червонного включення. Колір
породи добре помітний на свіжих сколах або при змочуванні. За естетичними
характеристиками шепетвські граніти близькі до Житомирських марки «Леопард»
(Володарськ Волинський район).
Фізико-інженерні характеристики наступні: питома вага 2730кг\м²,
водопоглинання 0,31%, міцність на стиск 190 МПа, міцність на згин 29 МПа, стираність
0,35г\м². Мінеральний склад: мікроклін
28%, плагіоклаз 34%, кварц 20%, біотит 13%, інші 5%. Порівнюючи наведені
характеристики з раніше викладеними бачимо, що характеристики і склад типові
для сірих гранітів і не стають на заваді використанню Шепетівських гранітів у
декорі.
Основною проблемою є тріщинуватість, зумовлена переважно способом
видобутку.
2.3 Способи
видобутку гранітів і їх вплив на інженерні характеристики породи
На якість граніту сильно впливає спосіб, яким він видобувається. Існує три
основних способи добувати камінь. Найпримітивніший з них і, на жаль, найбільш
поширений - видобуток за допомогою вибуху. У гірській породі методом буріння
проробляється глибокий отвір, куди закладають заряд і підривають. Серед шматків
породи, що відкололись, відбираються найбільші брили, які потім розпилюються на
плити. Плюси такого способу видобутку каменю полягають в тому, що він украй
дешевий. Але мінуси переважують цей плюс. По-перше, страждає якість видобутої
породи: під час вибуху в структурі каменю виникають мікротріщини, які впливають
на міцність матеріалу. По-друге, такий спосіб розробки родовища вкрай
нераціональний, тому що під час вибуху порода кришиться: великі брили, придатні
для розпилювання, складають не більше 70%, а інші 30% йдуть у відходи. На жаль
сааме таким способом добувають Шепетівські граніти. Як наслідок – велика
кількість відходів. Брили, придатні до розпилювання містять велику кількість
тріщин, що робить їх непридатними до використання. Навряд чи підприємство із
обробки каменю ризикне придбати блок, всередині якого можуть виявитись тріщини,
які не дозволять отримати потрібну продукцію- плити, бруківку, лицювальні плити
тощо. Крім того багаторічний видобуток
вибуховим способом призвів до появи тріщин всередині породи на значних
глибинах. Навіть помінявши спосіб видобутку ми не гарантовані від дефектів у
породі.
Другий спосіб видобутку граніту - це метод відколювання за допомогою
повітряної подушки. Він схожий на перший метод тим, що в породі також
проробляють отвір, в нього закладається резервуар, який накачується повітрям
під високим тиском. Цей спосіб дозволяє уникнути появи мікротріщин у структурі
каменю і є більш економним в плані витрачання родовища, а також дозволяє більш
точно прогнозувати місця розлому породи, ніж при практично неконтрольованому
вибуху.
Третій, найдорожчий спосіб добування граніту - метод каменеріза - нині найбільш
популярний. Видобуток каменю таким методом дозволяє повністю уникнути
мікротріщин і дає можливість найбільш раціонально розробляти родовище.
Отже ми рекомендуємо більш заощадливо використовувати природні багатства
Шепетівщини, замінивши вибуховий спосіб видобутку на метод виколювання. Це
дозволить з часом отримувати окрім щебеню блоки для різки. Наявний на сьогодні
спосіб дозволяє видобувати більш дешеву продукцію яка користується масовим
попитом. Ми не закликаємо припинити випуск щебню. У районі параллельно можуть
існувати декілька підприємств з видобутку гранітів різної якості і призначення.
ВИСНОВКИ
На сьогодні граніт посідає провідні позиції на ринку
натурального каміння, яке використовується у будівництві. Граніт використовується
дизайнерами для внутрішніх і зовнішніх оздоблювальних робіт.
Грані́т (італ. granito, від лат. granum — зернина) — інтрузивна гірська
порода кислого складу із зернистою (рівномірнозернистою чи нерівномірнозернистою)
структурою. Типовий хімічний склад граніту за Р.Делі (%): SiO2 — 70,18;
TiO2 — 0,39; Al2O3 — 14,47; Fe2О3 — 1,57; FeO — 1,78; MnO — 0,12; MgO — 0,88;
CaO −1,99; Na2O — 3,48; K2О — 4,11; Н2О — 0,84; P2О5 — 0,19.
Україна володіє значними запасами гранітного сировини. Граніти
переважають серед інтрузивних порід і займають істотне місце в геологічній
будові України. Великі родовища в Україні є в межах Українського щита. Кожне родовище вдзначається власними, часто неповторними
характеристиками каменю.
Хмельницька область розташована в південно-західній частині
Східно-Європейської платформи на межі
двох її тектонічних структур –
Українського щита і Волино-Подільської плити. Найдавніші (протерозойські)
розломи розкололи щит на п'ять найбільших блоків, крайній західний з яких – Волино-Подільський
– лежить в основі східної частини області. У свою чергу він розділений на два
менші блоки – Подільський і Волинський – пізнішим розломом, який проходить у
широтному напрямку дещо південніше Шепетівки. Приурочене до нього родовище
граніту та грандіориту осницького комплексу розміщене в східній частині м.
Шепетівки.
Шепетівські граніти належать до групи сірих гранітів, мають середньо- і
крупнозернисту структуру. Фізико-інженерні характеристики наступні: питома вага
2730кг\м², водопоглинання 0,31%, міцність на стиск 190 МПа, міцність на згин 29 МПа, стираність
0,35г\м². Мінеральний склад: мікроклін
28%, плагіоклаз 34%, кварц 20%, біотит 13%, інші 5%. Характеристики і склад типові для сірих
гранітів.
Граніти використовують для виробництва
гравію та щебню, уламків каменю
(буту), крихти, гранул. Дорогої продукції – багатотонних блоків які у
подальшому йдуть на розпилювання не
роблять. Причина у тріщінуватості породи.
На якість граніту сильно впливає спосіб, яким він видобувається. Існує три
основних способи добувати камінь - видобуток за допомогою вибуху, метод
відколювання, метод каменеріза. Шепетівські граніти видобуваються першим з них,
що псує гірську породу через утворення тріщин. Різка такої сировини недоцільна
через велику кількість відходів.
Проте естетичні та інженерні характеристики гранітів Шепетівщини роблять
можливим викорисання його для декору і облицювання. Тому на нашу думку у
Шепетівському районі доцільно було б розмістити підприємство із видобутку
оздоблювального каміння із сучасним способом видобутку, який запобігав би
руйнуванню породи.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Геологія з
основами геоморфології. Ґрунтознавство. Навчально-методичний посібник. –
Хмельницький: ТУП, [Текст ] 2002. – 166
с.
2. Географія України.
Атлас для 8-9 класів. [Текст ] – К.: Видавництво
ТОВ “Новий друк”, 2012. – 49 с.
3. Короновский Н.В. Основы геологии. Короновский
Н.В., Якушева А. Ф [Текст ] – М.: Высшая школа, 1991.
4. Мала
гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. [Текст] — Донецьк:
Донбас, 2004. — ISBN 966-78
5. Охрана
окружающей среды: Учебник для вузов / Автор составитель А. С. Степановских. [Текст
] – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2000.
6. Сименс Р. Ф. Породи і мінерали / Переклад з
англ. В. Сільчука. [Текст ] – Львів: Арт-Медіа, 1997.
7. Скаткін М.М.
// Природознавство: підручник для 4 класу. [Текст ] — К.: «Радянська школа», 1967. с.256 ст:
47-48. 51-52)
8. Стецюк
В.В., Ковальчук І.П. Основи геоморфології: Навч. Посіб. / За ред. О.М.
Маринина. [Текст ] – К.: Вища шк., 2005.
– 495 с.: .
9. Толстой М.
Т. Геология с основами минералогии. Толстой М. Т. [Текст ] – М.: Агропромиздат,
1981..
Комментариев нет:
Отправить комментарий